Роль поезії Олени Теліги у вихованні духовності молоді
реферат по иностранному языку.
дата: 25.03.2010
кол-во страниц: 6 размер: 12.06 kb |
  |
Скачать
12.06 kb
(загрузки: 149)
Просмотр:
Нет машин дороже «Лады»
Роль поезії Олени Теліги у вихованні духовності молоді
Одним із головних завдань шкільного курсу української мови та літератури є ознайомлення учнів з історією рідного народу, з його культурою, духовними цінностями. У цьому плані велика виховна сила належить поезії. Тема України, її минулого і сучасного, її долі та призначення серед інших народів – одна з головних у творчому доробку
поетів діаспори.
Еміграційний мистецько-творчий процес не був процесом самоплинним, він
відповідно стимулювався і кермувався. Йдеться не про якусь механічну регуляцію, а про цілеспрямованість завдань забезпечення творчої атмосфери, налагодження стосунків між розсипаними по різних усюдах людьми.
Показовою у цьому плані є поезія Олени Теліги, яку свого часу Дмитро Донцов назвав "поеткою вогняних меж". Вона входила в так звану "празьку школу" української поезії, яка сформувалася з українських емігрантів у міжвоєнні роки в Празі. До цієї "школи" також входили Юрій Дараган, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич, Євген Маланюк. Кожен із цих поетів-емігрантів, незважаючи на наявність спільних для всієї емігрантської поезії мотивів (втрата рідної землі, звернення до княжої та козацької доби),
утверджував власну історіософську концепцію України. Для Ю.Дарагана це
була героїка княжої доби, де навіть явища природи сповнені шалу битви і характер поезії визначає сама назва єдиної виданої збірки "Сагайдак". Ю.Липа на перше місце ставив войовничість характеру як національний феномен українців і уособлював його в образі святого Юрія. О.Ольжич передавав ідею державотворчого чину через віддалені історичні алюзії, а О.Теліга –
через фіксацію напливів почуттів та емоцій.
Не даремно літературна критика ...
Показать следующую страницу
Роль поезії Олени Теліги у вихованні духовності молоді
Одним із головних завдань шкільного курсу української мови та літератури є ознайомлення учнів з історією рідного народу, з його культурою, духовними цінностями. У цьому плані велика виховна сила належить поезії. Тема України, її минулого і сучасного, її долі та призначення серед інших народів – одна з головних у творчому доробку
поетів діаспори.
Еміграційний мистецько-творчий процес не був процесом самоплинним, він
відповідно стимулювався і кермувався. Йдеться не про якусь механічну регуляцію, а про цілеспрямованість завдань забезпечення творчої атмосфери, налагодження стосунків між розсипаними по різних усюдах людьми.
Показовою у цьому плані є поезія Олени Теліги, яку свого часу Дмитро Донцов назвав "поеткою вогняних меж". Вона входила в так звану "празьку школу" української поезії, яка сформувалася з українських емігрантів у міжвоєнні роки в Празі. До цієї "школи" також входили Юрій Дараган, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич, Євген Маланюк. Кожен із цих поетів-емігрантів, незважаючи на наявність спільних для всієї емігрантської поезії мотивів (втрата рідної землі, звернення до княжої та козацької доби),
утверджував власну історіософську концепцію України. Для Ю.Дарагана це
була героїка княжої доби, де навіть явища природи сповнені шалу битви і характер поезії визначає сама назва єдиної виданої збірки "Сагайдак". Ю.Липа на перше місце ставив войовничість характеру як національний феномен українців і уособлював його в образі святого Юрія. О.Ольжич передавав ідею державотворчого чину через віддалені історичні алюзії, а О.Теліга –
через фіксацію напливів почуттів та емоцій.
Не даремно літературна критика ...
Показать следующую страницу